Коли в українському інфопросторі вкотре спалахує дискусія про затримки західної військової допомоги, обов'язково з'являється хор голосів із тезою: «Ми самі винні. Якби у нас не було корупції, якби ми краще провели реформи, якби наші політики не робили різких заяв — ракети, літаки та снаряди вже давно йшли б безперебійним потоком».
Ця позиція здається морально привабливою, бо створює ілюзію контролю. Мовляв, варто нам стати «ідеальними учнями західної демократії» — і арсенали союзників відкриються автоматично. Проблема в тому, що ця логіка не має нічого спільного з тим, як насправді працює світова політика.
У міжнародних відносинах панує Realpolitik — жорсткий прагматизм, де головною валютою є національний інтерес, стратегічний баланс сил і стримування ворога.
Щоб позбутися цього синдрому «ідеальної жертви», достатньо подивитися на реальну історію зовнішньої політики США та роботи американських спецслужб за останні шістдесят років. Це історія про те, як Вашингтон озброював диктаторів, радикальних ісламістів, наркоторговців, партизанів і навіть заклятих ворогів — і жодного разу не вимагав від них довідки про відсутність корупції.
Іран та нікарагуанські «контрас»: продаж ракет ворогу в обхід власного Конгресу
У середині 1980-х років адміністрація президента Рональда Рейгана опинилася перед двома проблемами. Перша — у Нікарагуа при владі перебував лівий сандиністський уряд, який підтримували Куба та СРСР. Проти нього воювали повстанці «контрас», але Конгрес США ухвалив серію законів (відомих як «поправки Боланда»), які прямо забороняли ЦРУ, Пентагону та будь-яким іншим урядовим структурам витрачати державні кошти на підтримку «контрас».
Друга проблема — Іран. Після Ісламської революції 1979 року та захоплення американських заручників Тегеран перебував під жорстким збройним ембарго США і офіційно значився у списку держав-спонсорів тероризму.
Що зробили в Білому домі
Співробітники Ради національної безпеки США (ключовою фігурою був підполковник корпусу морської піхоти Олівер Норт) за мовчазної згоди вищого керівництва організували таємну схему. Через ізраїльських посередників США почали продавати Ірану (який тоді вів виснажливу війну з Іраком) сучасну американську зброю: понад 2000 протитанкових керованих ракет BGM-71 TOW та запчастини до зенітних ракетних комплексів MIM-23 Hawk.
Отримані від Ірану мільйони доларів не йшли в бюджет США. Вони осідали на таємних рахунках у швейцарських банках, звідки гроші спрямовувалися на закупівлю зброї, боєприпасів та спорядження для нікарагуанських «контрас».
На що заплющили очі
- На пряму законодавчу заборону власного Конгресу та власне ж ембарго проти Ірану.
- На характер самих «контрас»: численні правозахисні звіти фіксували позасудові страти та напади на цивільних у Нікарагуа, а згодом сенатська комісія під керівництвом Джона Керрі встановила, що окремі угруповання «контрас» фінансували свою діяльність через контрабанду кокаїну до США, і американські структури воліли цього не помічати.
- Report of the Congressional Committees Investigating the Iran-Contra Affair (1987)Повний текст офіційної доповіді Конгресу, Internet Archive (копія Бостонської публічної бібліотеки)
- The Iran-Contra Affair 30 Years Later — National Security ArchiveРозсекречені документи, Університет Джорджа Вашингтона
- The Oliver North File: Kerry Report, Contras and DrugsДоповідь комісії Керрі «Drugs, Law Enforcement and Foreign Policy» (1989) та щоденники Норта
Афганські моджахеди: три мільярди доларів для радикальних польових командирів
Коли наприкінці грудня 1979 року радянські війська увійшли в Афганістан, у Вашингтоні побачили шанс влаштувати Москві «свій В'єтнам». ЦРУ запустило операцію «Циклон» — одну з наймасштабніших та найдорожчих таємних операцій в історії американської розвідки.
Хто, що і як передавав
З 1979 по 1989 рік США витратили на озброєння афганського спротиву понад 3 мільярди доларів (у цінах 1980-х років; ще стільки ж додала Саудівська Аравія). Щоб зберегти «правдоподібне заперечення», ЦРУ не роздавало зброю напряму — воно закуповувало радянські, китайські та єгипетські автомати, міномети й гранатомети та передавало їх пакистанській міжвідомчій розвідці (ISI), яка вже розподіляла вантажі серед афганських командирів.
У 1986 році адміністрація Рейгана пішла на безпрецедентний крок і почала постачати моджахедам новітні переносні зенітно-ракетні комплекси FIM-92 Stinger (загалом було передано близько 2000–2500 пускових установок та ракет). Саме «Стінгери» позбавили радянську авіацію панування в небі.
На що заплющили очі
Пакистанська розвідка розподіляла американські гроші та зброю за власними критеріями, віддаючи левову частку не поміркованим силам, а найрадикальнішим пуштунським ісламістам. Найбільшим отримувачем американської допомоги став Гульбеддін Хекматіар — командир «Ісламської партії Афганістану», відомий крайнім фанатизмом, жорстокістю до мирного населення, відкритою ненавистю до Заходу та контролем над мережею героїнових лабораторій на кордоні з Пакистаном.
Жодного аудит-контролю за витратою зброї не існувало: частина «Стінгерів» одразу осіла в Ірані та на чорних ринках. Після виведення радянських військ ЦРУ витратило десятки мільйонів доларів, намагаючись викупити власні ракети назад за готівку — значну частину так і не знайшли.
- Steve Coll — Ghost Wars: The Secret History of the CIA, Afghanistan, and Bin Laden (2004)Пулітцерівська премія 2005 року, Penguin Press
- George Crile — Charlie Wilson's War (2003)Історія операції «Циклон», Grove Atlantic
Камбоджа: коли геополітика важливіша за геноцид
У 1975–1979 роках ультралівий режим «Червоних кхмерів» на чолі з Пол Потом знищив у Камбоджі від 1,5 до 2 мільйонів людей — майже чверть населення країни. На початку 1979 року армія В'єтнаму (головного союзника СРСР у регіоні) вторглася в Камбоджу, повалила Пол Пота і встановила пров'єтнамський уряд.
Для Вашингтона та Пекіна посилення В'єтнаму (а отже, й СРСР) у Південно-Східній Азії було неприйнятним.
Що зробили США
Адміністрації Джиммі Картера та Рональда Рейгана зробили ставку на ослаблення В'єтнаму руками камбоджійського опору. Офіційно США підтримували некомуністичні фракції коаліції опору — Національний фронт визволення кхмерського народу (KPNLF) та рух принца Сіанука (ANS), надаючи їм через Таїланд фінансування, розвіддані та нелетальну, а згодом і приховану військову допомогу (програма підтримувалася Конгресом у середині 1980-х).
Водночас найбоєздатнішою силою цієї коаліції на землі залишалися залишки «Червоних кхмерів», яких напряму озброював Китай. США роками голосували в ООН за те, щоб місце Камбоджі в Генасамблеї зберігалося за коаліцією, де домінували полпотівці, а американські вантажі та фінанси, що йшли союзникам по коаліції в прикордонних таборах у Таїланді, неминуче перетікали й до структур Пол Пота.
На що заплющили очі
- На те, що вчорашні організатори «полів смерті» та одного з найстрашніших геноцидів XX століття перетворилися на ситуативних союзників у холодній війні проти СРСР та В'єтнаму.
- Elizabeth Becker — When the War Was Over: Cambodia and the Khmer Rouge RevolutionPublicAffairs, переглянуте видання
- GAO — Cambodia: U.S. Non-lethal Assistance and Status of the Cambodian Seat at the United Nations (1990)Звіт Рахункової палати США для Конгресу: допомога некомуністичному опору та місце в ООН
- «CIA Covertly Aiding Pro-West Cambodians» — CIA FOIA Reading RoomАрхівна копія публікації 1985 року про таємну допомогу ЦРУ через Таїланд
Таємна війна в Лаосі: армія в обхід Женевських угод
У 1962 році в Женеві великі держави, включно зі США та СРСР, підписали декларацію про нейтралітет Лаосу, яка забороняла присутність там іноземних військ та таємних військових місій. Однак через територію Лаосу проходила «стежка Хо Ші Міна», якою Північний В'єтнам перекидав війська та зброю для війни проти американців у Південному В'єтнамі.
Що зробило ЦРУ
Щоб не порушувати Женевські угоди відкритим вторгненням, ЦРУ розгорнуло в Лаосі так звану «Таємну війну» (1961–1975). Американські інструктори створили, навчили та озброїли 30-тисячну партизанську армію з представників гірського народу хмонг під командуванням генерала Ванг Пао. Зброя, боєприпаси та продовольство доставлялися літаками підконтрольної ЦРУ авіакомпанії Air America, а американська авіація скинула на Лаос понад 2 мільйони тонн бомб — більше, ніж на Німеччину та Японію разом узяті під час Другої світової війни.
На що заплющили очі
- На міжнародні договори про нейтралітет країни.
- На використання дітей-солдатів: коли дорослі чоловіки хмонг масово гинули в боях, наприкінці 1960-х у підрозділи Ванг Пао масово набирали підлітків 13–15 років, і ЦРУ продовжувало виплачувати їм платню та видавати зброю.
- На наркоторгівлю: гірські райони Лаосу входили до «Золотого трикутника» — світового центру виробництва опіуму. Для багатьох союзних ЦРУ командирів продаж опіуму був головним бізнесом, і літаки Air America неодноразово фіксувалися при перевезенні вантажів, пов'язаних із цією індустрією, оскільки Вашингтон боявся втратити лояльність місцевих вождів.
- Joshua Kurlantzick — A Great Place to Have a War: America in Laos and the Birth of a Military CIA (2017)Simon & Schuster
- Thomas L. Ahern Jr. — Undercover Armies: CIA and Surrogate Warfare in Laos, 1961–1973Внутрішня історія ЦРУ (Center for the Study of Intelligence, 2006), розсекречена версія, PDF. Містить додаток «The Narcotics Question»
- CIA FOIA Electronic Reading Room — пошук «Air America Laos»Розсекречені документи ЦРУ про Air America та операції в Лаосі
Конго та Ангола: ставка на диктаторів і «криваві алмази»
Під час холодної війни Африка стала ареною жорсткого протистояння за ресурси та вплив, де питання демократії навіть не виносилися на порядок денний.
Конго (Заїр)
У 1960-х роках під час Конголезької кризи ЦРУ активно фінансувало та озброювало антикомуністичні сили, а також білих найманців у Східному Конго, щоб не допустити приходу до влади прорадянських сил та повстанців Сімба. Головну ставку зробили на полковника Жозефа-Дезіре Мобуту, який у 1965 році захопив владу внаслідок перевороту.
Протягом наступних трьох десятиліть США надали режиму Мобуту сотні мільйонів доларів військової та економічної допомоги. При цьому Мобуту побудував еталонну систему державного розкрадання — сам термін «клептократія» увійшов у широкий вжиток саме для опису його правління. Особисті статки диктатора оцінювалися в 4–5 мільярдів доларів, тоді як країна тонула в злиднях, а армія розпродавала отримане спорядження. Але Заїр мав колосальні запаси кобальту, міді й урану та слугував плацдармом для операцій США в регіоні.
Ангола
У 1975 році в Анголі спалахнула громадянська війна. ЦРУ запустило програму озброєння антикомуністичних рухів FNLA та UNITA на чолі з Жонасом Савімбі (колишнім маоїстом, який вчасно переорієнтувався на антикомуністичну риторику). Навіть коли Конгрес у 1976 році ухвалив «поправку Кларка», заборонивши таємні операції в Анголі, адміністрація Рейгана у 1985 році домоглася її скасування і передала Савімбі найсучаснішу зброю, включно з ракетами Stinger та TOW.
Нікого у Вашингтоні не зупиняло те, що UNITA масово мінувала сільськогосподарські землі (через що Ангола отримала десятки тисяч цивільних калік), примусово мобілізувала дітей і фінансувала війну за рахунок нелегального видобутку «кривавих алмазів».
- John Stockwell — In Search of Enemies: A CIA Story (1978)Мемуари колишнього керівника оперативної групи ЦРУ з Анголи, Open Library
- Church Committee Reports (1975–1976) — повний комплект14 доповідей сенатського Комітету Черча, бібліотека AARC
- Interim Report: Alleged Assassination Plots Involving Foreign Leaders (1975)Розділ про Конго та Патріса Лумумбу — найближчий до цього епізоду документ Комітету Черча
XXI століття: Північний альянс, Лівія та Сирія
Дехто може заперечити: «Це все було в часи холодної війни, у XX столітті. Зараз інші стандарти!». Але події останніх двадцяти років доводять, що алгоритм не змінився.
Північний альянс в Афганістані (2001)
Після терактів 11 вересня 2001 року США потрібно було за лічені тижні знести режим Талібану без введення величезної наземної армії. Вже наприкінці вересня група оперативників ЦРУ висадилася в Панджшерській ущелині з валізами готівки (мільйони доларів пачками по 100 доларів), супутниковим зв'язком і координатами для авіаударів. Польові командири Північного альянсу миттєво отримали гроші, зброю, боєприпаси та підтримку стратегічної авіації США.
Багато з цих командирів (як-от генерал Абдул Рашид Дустум) фігурували у звітах ООН як учасники масових воєнних злочинів 1990-х років та торгівлі наркотиками. У листопаді 2001-го під час транспортування полонених талібів у герметичних металевих контейнерах у Дашт-і-Лейлі задихнулися сотні (за різними оцінками — до двох тисяч) полонених. Але в той момент ці командири виконували головне завдання Пентагону — гнали талібів з Кабула.
Лівія (2011)
Під час повстання проти Муаммара Каддафі адміністрація Барака Обами разом із союзниками по НАТО забезпечила повітряну кампанію, розвіддані, зв'язок та санкціонувала постачання зброї (переважно через Катар та ОАЕ) різнорідним повстанським формуванням. Ніхто не проводив глибокої перевірки цих загонів. Як наслідок, частина зброї потрапила до рук радикальних ісламістів (у вересні 2012 року саме бойовики угруповання «Ансар аш-Шаріа» атакували дипмісію США в Бенгазі та вбили посла Крістофера Стівенса), а тисячі переносних зенітних комплексів зі складів Каддафі розійшлися по руках бойовиків від Малі до Синаю.
Сирія — програма Timber Sycamore (2012–2017)
У 2012–2013 роках ЦРУ спільно з розвідками Саудівської Аравії, Катару та Йорданії розгорнуло таємну програму Timber Sycamore з річним бюджетом близько 1 мільярда доларів. В країнах Східної Європи та на Балканах скуповувалися тисячі тонн автоматів, кулеметів, мінометів і гранатометів, а згодом сирійським повстанцям почали передавати і протитанкові комплекси TOW.
Програма тривала роками, попри те що внутрішні звіти самих же американських спецслужб фіксували: значна частина зброї через перекупку, корупцію або розгром «поміркованих» загонів опинялася в руках джихадистів із «Джабхат ан-Нусра» (сирійського крила Аль-Каїди), а частина розкрадалася офіцерами йорданської розвідки та спливала на чорному ринку. Згорнув програму лише Дональд Трамп у 2017 році — не через корупцію, а тому, що вирішив зосередитися виключно на розгромі ІДІЛ і не хотів конфлікту з Росією в Сирії.
- Gary Schroen — First In: How Seven CIA Officers Opened the War on Terror in Afghanistan (2005)Мемуари керівника першої групи ЦРУ в Афганістані, Presidio Press
- The New York Times — «C.I.A. Arms for Syrian Rebels Supplied Black Market, Officials Say» (червень 2016)Спільне розслідування NYT та Al Jazeera про розкрадання зброї йорданською розвідкою
- The Washington Post — «Trump ends covert CIA program to arm anti-Assad rebels in Syria, a move sought by Moscow» (19 липня 2017)Грег Джаффе, Адам Ентус; сторінка-реферат на CNAS із посиланням на оригінал
Операція ATF «Fast and Furious»: коли зброя йде мексиканським наркокартелям
Навіть всередині самих США державні структури іноді йдуть на операції, які з погляду звичайної логіки виглядають як абсурд.
У 2009–2011 роках підрозділ Бюро алкоголю, тютюну, вогнепальної зброї та вибухових речовин США (ATF) у місті Фінікс (штат Аризона) проводив операцію «Форсаж» (Operation Fast and Furious). Замість того щоб заарештовувати підставних покупців («straw purchasers»), які скуповували партії бойової зброї в американських збройових магазинах, агенти ATF свідомо дозволяли їм купувати тисячі одиниць зброї — напівавтоматичні версії АК-47, гвинтівки AR-15 та великокаліберні снайперські гвинтівки Barrett .50 калібру — і переправляти їх через кордон мексиканським наркокартелям (насамперед картелю Сіналоа).
Ідея полягала в тому, щоб простежити рух зброї до верхівки картелів. На практиці ATF втратило контроль над приблизно 2000 одиницями зброї. Ці автомати та снайперські гвинтівки роками використовувалися у війнах картелів у Мексиці, де загинули сотні цивільних та поліцейських, а у грудні 2010 року з гвинтівки, купленої в межах цієї операції, у перестрілці в Аризоні вбили агента прикордонної служби США Браяна Террі.
- DOJ Office of the Inspector General — A Review of ATF's Operation Fast and Furious and Related Matters (вересень 2012)Офіційна доповідь Генерального інспектора Міністерства юстиції США
Три показові бонуси: коли власні закони ставляться на паузу
Щоб остаточно закрити тему «моральних критеріїв», варто згадати ще три епізоди, де інтерес переважив усе інше.
Саддам Хусейн і хімічна зброя
Коли революційний Іран загрожував розгромити Ірак і вийти до нафтових родовищ Перської затоки, адміністрація Рейгана у 1982 році виключила Ірак зі списку держав-спонсорів тероризму. США надали режиму Саддама Хусейна мільярдні кредити, дозволили експорт технологій подвійного призначення і, що найважливіше, через військову розвідку (DIA) передавали Багдаду супутникові знімки та дані про розташування іранських військ. Розсекречені документи ЦРУ підтверджують: Вашингтон точно знав, що армія Хусейна використовує проти іранців хімічну зброю (іприт і табун), але продовжував ділитися розвідданими, бо поразка Іраку була більшим злом.
Пакистанська ядерна бомба в обмін на транзит
Американське законодавство (поправка Саймінгтона та поправка Пресслера) суворо забороняло надавати військову та економічну допомогу будь-якій країні, яка таємно розробляє ядерну зброю. У 1980-х Пакистан форсованими темпами створював свою атомну бомбу, про що чудово знала розвідка США. Однак Пакистан був єдиним коридором для перекидання зброї афганським моджахедам. Тому президенти США щороку підписували спеціальні винятки, запевняючи Конгрес, що Пакистан нібито не має ядерного пристрою, і продавали Ісламабаду новітні винищувачі F-16. Щойно радянські війська вийшли з Афганістану у 1989 році — вже у 1990-му Вашингтон миттєво «згадав» про ядерну програму Пакистану і наклав санкції.
Операція «Скріпка» (Operation Paperclip)
Після розгрому нацистської Німеччини уряд США таємно вивіз до Америки понад 1600 німецьких вчених, інженерів та медиків. Серед них були активні члени НСДАП та офіцери СС, включно з Вернером фон Брауном — конструктором балістичних ракет Фау-2, на підземному заводі яких у концтаборі Міттельбау-Дора від виснаження та страт загинули близько 20 тисяч в'язнів. Щоб обійти прямий указ президента Гаррі Трумена, який забороняв в'їзд переконаним нацистам, військова розвідка США просто переписала їхні особові справи, вилучивши згадки про членство в СС. Їхній інтелект був потрібен для створення міжконтинентальних балістичних ракет і місячної програми в гонці проти СРСР.
Замість висновку: що це означає для нас
Уся ця історія — не про те, що США «погані» чи «лицемірні». Так діє будь-яка велика держава, коли йдеться про її безпеку та глобальний баланс сил. СРСР, Франція, Велика Британія чи Китай грали й грають за тими самими правилами.
Головний висновок для України полягає в іншому: потрібно назавжди розділити дві різні реальності.
Нам життєво необхідно знищувати корупцію, будувати ефективні суди, реформувати армію та захищати свободу слова. Але робити це треба для себе — щоб наша економіка не вмерла, щоб солдат на фронті мав усе необхідне, а громадяни бачили сенс жити й працювати в цій країні.
Коли у Вашингтоні, Берліні чи Парижі затримують передачу ракет, обмежують удари по території РФ або дозують допомогу по чайній ложці, причина криється не в нашій недосконалості. Причина — у їхніх власних страхах і розрахунках: ядерна ескалація, неконтрольований розпад Росії, стан власних складів боєприпасів, внутрішні передвиборчі рейтинги.
У великій геополітиці зброю дають не за бездоганну репутацію і не відбирають через погану поведінку. Її дають тоді, коли донор чітко бачить, що перемога або стійкість отримувача вирішує його власну стратегічну задачу. Тож замість нескінченного національного самобичування і спроб здати іспит на «ідеальність», набагато продуктивніше говорити із союзниками єдиною мовою, яку вони завжди розуміли без перекладу — мовою їхніх власних національних інтересів та безпеки.