Економічна аналітика · Президенти та економіка · 1991–2026

30 років рішень у цифрах

Долар по 8, дороги замість ракет і чому ми платимо досі

Повний розбір економічних рішень кожного президента України — від гіперінфляції Кравчука до фіскального капкана Гетманцева.

≈ 25 хвилин читання Аналітичний матеріал Макроекономіка Автор: vadim.li · vadim.li@gmail.com

Використання тексту — лише з дозволу автора. Для запитів: vadim.li@gmail.com

Є одне число, яке більшість українців пам'ятають з ностальгією: 8.00. Курс долара за Януковича. Спокійне табло в обмінниках. Відчуття стабільності. Але якщо відкрити звіти Нацбанку, бюджетні документи та звіти МВФ тих років — картина виявляється зовсім іншою. Не стабільність, а контрольований підрив. Не добробут, а кредит під майбутнє, яке нам не належало.

Ця стаття — не про політику. Вона про цифри. Про те, як кожен президент розпоряджався ресурсом країни: золотовалютними резервами, боргами, інвестиційним кліматом і довірою бізнесу. І про те, чому «заділ міцності», створений командою Порошенка, був витрачений на асфальт замість снарядів.

Частина I

Хронологія: 30 років рішень

Кожен президент отримував країну в різному стані і залишав після себе певний «економічний спадок». Одні будували фундамент, інші проїдали.

Президент Період Сер. ріст ВВП Інфляція Держборг ($ млрд) ЗВР ($ млрд) Оцінка
Л. Кравчук 1991–1994 −14.5% до 10 000% (1993) <1 ~0 Хаос
Л. Кучма 1994–2005 +1.8% 15% 1 → 17 0.6 → 9 Фундамент
В. Ющенко 2005–2010 +3.5% 12% 17 → 40 9.7 → 26.5 (пік 38 у 2008) Бум / Криза
В. Янукович 2010–2014 +1.2% 4%* 40 → 73 26.5 → 15 (пік 38.4 у 2011) Пастка
П. Порошенко 2014–2019 +1.3% 15% 73 → 78 15 → 20 Реанімація
В. Зеленський 2019–2026 −4.5% 11% 78 → 155+ 20 → 40+ Виживання

* Низька інфляція при Януковичі досягалася адміністративним утриманням цін і субсидованим газом — не ринковими механізмами.

Найнижча інфляція (4%) та найнижче зростання ВВП (1.2%) при найшвидшому зростанні боргу (×1.8) — це не стабільність. Це класичний профіль країни, яка проїдає активи.

Частина II

Анатомія «долара по 8»: як будувалася пастка

Якщо запитати пересічного українця, що він пам'ятає з 2010–2013 років, відповідь буде приблизно такою: «спокій, ціни не росли, можна було купити машину». Це — суб'єктивна правда. Але об'єктивна реальність виглядала зовсім інакше.

Механіка ілюзії

Щоб тримати курс на відмітці 8.00, потрібно, щоб попит і пропозиція долара на ринку збігалися. Але в Україні тих років торговий баланс був хронічно від'ємним — країна купувала за кордоном значно більше, ніж продавала. Різницю мав хтось покривати. Цим «хтось» став Нацбанк.

Три ключові цифри:

Три роки «стабільності» — і половина золотого запасу країни витрачена на підтримку курсу. Це були гроші, які могли б стати «подушкою безпеки» під час наступної кризи. Замість цього вони перетворилися на «долари по 8» у кишенях тих, хто купував турецькі телевізори та китайський одяг.

«Долар по 8» — це не досягнення. Це найдорожча піар-кампанія в історії України, рахунок за яку ми оплачуємо досі.

Три механізми знищення

Перший — спалювання резервів. Нацбанк щомісяця продавав сотні мільйонів доларів із державної скарбниці, щоб цифра на табло в обмінниках не змінювалася. За три роки спалено понад $20 млрд. Для розуміння масштабу: це понад 10% тогочасного річного ВВП країни, або більше ніж половина всіх резервів.

Другий — боргова петля. Коли резерви почали закінчуватися, уряд почав активно запозичувати. Державний борг зріс з $40 млрд до $73 млрд — майже вдвічі за чотири роки. Але ці гроші не йшли на заводи, дороги чи освіту. Вони йшли на міжбанківський ринок — підтримувати ту саму цифру «8».

Третій — вбивство виробника. Штучно міцна гривня означала, що українська продукція на світових ринках коштувала дорожче за конкурентів. Метал, зерно, хімія — все втрачало конкурентоспроможність. Натомість імпорт ставав дешевшим. Українські заводи скорочували виробництво. Це і є той самий дефіцит торгівлі в −$16 млрд: країна фінансувала чужі економіки за рахунок власного золотого запасу.

До кінця 2013 року, ще до початку Майдану, українська економіка вже перебувала в рецесії. МВФ відмовляв у кредитах через відсутність реформ. Саме фінансова безвихідь, а не лише геополітика, змусила Януковича їхати до Путіна за $15 млрд «рятівного кредиту» в обмін на суверенітет.

Корупційна «Сім'я» як додатковий податок

До суто фінансових механізмів руйнування додавалась інституційна деградація. У 2013 році Україна займала 144 місце в Індексі сприйняття корупції зі 100-бальною шкалою та результатом лише 25 балів.

Рейдерство стало системним інструментом. Успішний бізнес «віджимали» через підконтрольні суди. Результат — жоден серйозний західний інвестор не заходив на ринок. Прямі іноземні інвестиції впали з $10+ млрд за рік при Ющенку до $4–5 млрд при Януковичі.

Показник 2013 рік (Янукович) 2021 рік (до війни)
Doing Business (місце) 112 64
Індекс корупції CPI (місце) 144 122
Прозорість закупівель Закриті тендери Prozorro
Електронне урядування Відсутнє Дія

Частина III

Порошенко: хірургія без анестезії

Петру Порошенку дісталася країна у стані клінічної смерті. Порожня казна ($15 млрд резервів — критичний мінімум), активна військова операція, втрачений Крим, частина Донбасу поза контролем. Плюс банківська система, набита «пилососами» — банками, які виводили гроші в офшори олігархів.

Що було зроблено:

2014–2015 — Девальвація: болюча, але чесна Замість «спалювання» резервів на підтримку курсу, НБУ відпустив гривню. Вона впала з 8 до 25–27 за долар. Боляче? Так. Але резерви збереглися і стали фундаментом для подальшої стабілізації.

2014–2017 — «Банкопад»: очищення системи НБУ під керівництвом Валерії Гонтаревої закрив понад 90 неплатоспроможних банків. Операція болюча, але вона очистила систему від «токсичних активів». Саме завдяки цьому у 2022 році банки не впали.

2015 — Децентралізація: гроші — громадам Одна з найуспішніших реформ: передача фінансових ресурсів на місця. Стала критично важливою у 2022 році, коли місцева влада могла швидко реагувати на виклики без очікування рішень Києва.

2016 — ProZorro: кінець «ручних» тендерів Переведення держзакупівель у прозору онлайн-систему. Перші роки роботи зекономили мільярди гривень бюджетних коштів.

2018 — Перемога над Газпромом Стокгольмський арбітраж присудив Україні $4.6 млрд від Газпрому. Відмова від прямої закупівлі газу в Росії зняла країну з «енергетичної голки».

Провали:

Але каркас держави — армія, фінанси, децентралізація — був збудований. Незалежний Нацбанк, очищена банківська система, ринкове ціноутворення на газ, децентралізовані громади та ProZorro — ці чотири реформи стали несучими стінами, на яких Україна протрималася у 2022 році.

Частина IV

Зеленський і «заділ міцності»: правда про 2019–2021

У 2019 році Зеленський прийшов до влади в найкращих макроекономічних умовах за всю постмайданну історію: стабільний курс, реформовані банки, зростаючий ВВП (+3.2% у 2019-му), резерви $20 млрд і запущений Prozorro. Це було найкраще «стартове положення» для нового президента.

І тут починається найцікавіша частина аналізу: що з цим заділом було зроблено до лютого 2022 року?

Тиск на незалежність НБУ

У липні 2020 року голова Нацбанку Яків Смолій пішов у відставку, публічно заявивши про «системний політичний тиск» на регулятора. Це був яскравий сигнал для міжнародних ринків: правила гри знову можуть змінитися. Іноземні інвестори почали масово виходити з українських облігацій (ОВДП). Вартість запозичень для держбюджету зросла.

Кадровий «турборежим»

Уряд Гончарука, сформований із молодих технократів, пропрацював рівно 6 місяців. У березні 2020 року його замінив Шмигаль. Стратегічних реформ не відбулося. Натомість — «кадрова чехарда», особливо в енергетиці та економіці, де кожна зміна міністра означала заморожування інвестиційних рішень.

Корпоративне управління: відкат

Одним з ключових досягнень Порошенка було впровадження незалежних наглядових рад у держкомпаніях. У 2021 році уряд Зеленського звільнив керівника Нафтогазу Андрія Коболєва та розпочав конфлікт із наглядовою радою. Для Заходу це стало сигналом: реформи корпоративного управління підлягають ревізії.

Частина V

Дороги замість ракет: найдорожча помилка 2020–2021

Ось цифри, які потрібно вимовляти голосно і повільно:

Стаття витрат 2020 рік 2021 рік
Дороги («Велике будівництво») ~115 млрд грн ~132 млрд грн
Міністерство оборони ~117 млрд грн ~128 млрд грн

У 2020 році видатки держбюджету на дороги майже зрівнялися з бюджетом Міністерства оборони, а у 2021-му — перевищили його: за підрахунками Центру економічної стратегії, на дороги пішло близько 132 млрд грн, тоді як Міноборони отримало близько 128 млрд. Для повноти картини: весь сектор безпеки й оборони (армія, Нацгвардія, СБУ, прикордонники) отримував приблизно вдвічі більше, ніж дороги. Але саме Міноборони відповідає за озброєння і боєприпаси. При цьому розвідки всього світу вже попереджали про концентрацію російських військ на кордоні.

Зі спецфонду боротьби з COVID-19 обсягом 66 млрд грн близько 35 млрд грн було перенаправлено на «Велике будівництво». Кошти, призначені для закупівлі медичного обладнання та підтримки лікарень, перетворилися на асфальт.

Що залишилося недофінансованим:

Асфальт не стріляє. Ракети, які не були куплені у 2020-му, стали дефіцитом у 2022-му.

Парадокс у тому, що дороги в певному сенсі таки зіграли роль у перших місяцях великої війни — як логістична мережа для переміщення військ та евакуації цивільних. Але логістика — лише частина обороноздатності. Зброя, боєприпаси та ешелонована оборона — ключові складові. Їх не вистачало.

Частина VI

Фіскальний капкан: Доктрина Гетманцева

Паралельно з будівельним «пиром» для бізнесу відбувалося посилення фіскального тиску. З приходом Данила Гетманцева на чолі податкового комітету у 2019 році державна стратегія оподаткування кардинально змінилася.

Що вводилося і чому бізнес вважає це гальмом:

Масова фіскалізація через РРО/ПРРО. Навіть найдрібніші підприємці — кіоск з кавою, дрібний ремонтник, продавець на ринку — зобов'язані придбати та обслуговувати касовий апарат. Офіційна мета — «вивести економіку з тіні». Реальний ефект: адміністративне навантаження збільшилося, а підстав для штрафів і перевірок стало більше.

Система блокування накладних (СМКОР). Алгоритм автоматично блокує ПДВ-накладні підприємства, якщо воно потрапляє під «критерії ризику». Бізнес може місяцями чекати розблокування — і весь цей час його кошти зависають, оборотний капітал знерухомлений. Фактично це безвідсотковий примусовий кредит держави у виробника без жодного судового рішення.

Закон №5600. Підвищення податків для видобувної промисловості, нерухомості та аграрного сектору. Вдарив по інвестиційній привабливості ключових секторів.

Будь-яка фіскальна система, що будується на презумпції винуватості бізнесу — де підприємець за замовчуванням «ухильник», якого ще не спіймали — несе два структурних ефекти: стимулює залишатися малим і «в тіні», а також стимулює переїзд в юрисдикції з чіткими правилами гри.

Параметр Порошенко (2016–2019) Зеленський / Гетманцев (2019–2026)
Філософія Поступова стабілізація Максимальна фіскалізація
Ставлення до ФОП Відносна рівновага Системні атаки, обов'язковий РРО
ПДВ-адміністрування Електронний реєстр Масові блокування (СМКОР)
Ефект на ВВП Стабільне зростання 2–3% Сповільнення до вторгнення

Результат у цифрах: масова міграція українського бізнесу та підприємців до Польщі, Чехії та Румунії. Це не лише втрата податкових надходжень — це вимивання підприємницької культури та людського капіталу, який ніколи повністю не повертається.

Частина VII

Економіка на «ШВЛ»: роль Заходу з 2022 року

Потрібно чесно говорити про те, чим є сьогоднішня українська економіка. Без зовнішнього фінансування вона б не пережила 2022 рік як функціонуюча держава.

Структура проста: всі внутрішні податкові надходження йдуть на армію. Всі соціальні витрати — пенсії, зарплати вчителям і лікарям — покриваються грантами та кредитами США, ЄС і МВФ. Дефіцит бюджету без зовнішньої допомоги — близько $40 млрд на рік. Самостійне покриття через «друк грошей» означало б інфляцію в 300–500% — повторення 1993-го, але в умовах тотальної війни.

Рекордні золотовалютні резерви ($40+ млрд) при Зеленському — це не досягнення економічної моделі. Це результат безпрецедентної міжнародної фінансової підтримки. На відміну від зростання резервів у 2000-х через реальний ріст експорту, нинішні резерви — це «гроші союзників», які тримають шпиталі та школи, поки армія тримає фронт.

Підсумок

Підсумкове порівняння: Порошенко vs Зеленський

Показник Порошенко (2014–2019) Зеленський (2019–2025)
Інфляція Стрибок до 43% (2015) → стабілізація до 8% Стрибок до 26% (2022) → ~10%
ЗВР $15 млрд → $20 млрд (ринковими методами) $20 млрд → $40+ млрд (за рахунок допомоги)
Ріст ВВП +2–3% після відновлення −29% (2022), +5% (2023–24)
Держборг / ВВП 80% (2016) → 50% (2019) 50% → 90%+ (через війну)
Незалежність НБУ Повна (створена і закріплена) Під тиском (відставка Смолія, 2020)
Банківська система Очищена від 90 банків-«зомбі» Стійка (завдяки реформам 2014–18)
Армія vs Дороги Армія — пріоритет (5% ВВП) Дороги ≈ / > Міноборони у 2020–2021

Підсумок

П'ять уроків, які Україна вивчила ціною крові

Перший урок — від Януковича. Стабільність без реальних підстав — це бомба з таймером. Фіксований курс, низька інфляція, «все добре» — ці показники є брехнею, якщо за ними стоїть спалювання резервів та нарощування боргу. Справжня стабільність вимірюється зростанням продуктивності, а не цифрою на табло в обмінниках.

Другий урок — від Порошенка. Болюча правда краща за комфортну брехню. Девальвація до 25, закриття банків, ринкова ціна газу — це рішення, які знищили рейтинг, але врятували систему. Каркас, збудований у 2014–2018 роках, виявився міцнішим за будь-яке «м'яке» управління.

Третій урок — від Зеленського (до 2022). Заділ міцності треба множити, а не витрачати. Коли тобі дістаються найкращі стартові умови за 25 років — найгірше, що можна зробити, це витратити їх на візуально помітні, але стратегічно другорядні проєкти. Асфальт не замінює снаряди.

Четвертий урок — від Гетманцева. Фіскальний терор не є реформою. Якщо середній бізнес вважає переїзд до Польщі вигіднішим за ведення справ вдома — це провал системи, а не підприємців. Після перемоги Україні знадобиться не «закручування гайок», а максимальна економічна свобода для відновлення.

П'ятий урок — загальний. Незалежність інституцій — це не побажання реформаторів. Це несуча конструкція держави. НБУ, суди, антикорупційні органи мають бути захищені від телефонного права. Кожен раз, коли ми це руйнуємо, ми платимо подвійну ціну: втрачаємо інвестиції і ламаємо довіру партнерів.

Дані: НБУ, Держстат України, МВФ (World Economic Outlook), Світовий банк (Doing Business), Transparency International (CPI). Деякі показники є розрахунковими або середніми за каденцію. Матеріал є аналітичним і не є офіційним економічним дослідженням.