Є одне число, яке більшість українців пам'ятають з ностальгією: 8.00. Курс долара за Януковича. Спокійне табло в обмінниках. Відчуття стабільності. Але якщо відкрити звіти Нацбанку, бюджетні документи та звіти МВФ тих років — картина виявляється зовсім іншою. Не стабільність, а контрольований підрив. Не добробут, а кредит під майбутнє, яке нам не належало.
Ця стаття — не про політику. Вона про цифри. Про те, як кожен президент розпоряджався ресурсом країни: золотовалютними резервами, боргами, інвестиційним кліматом і довірою бізнесу. І про те, чому «заділ міцності», створений командою Порошенка, був витрачений на асфальт замість снарядів.
Частина I
Хронологія: 30 років рішень
Кожен президент отримував країну в різному стані і залишав після себе певний «економічний спадок». Одні будували фундамент, інші проїдали.
| Президент | Період | Сер. ріст ВВП | Інфляція | Держборг ($ млрд) | ЗВР ($ млрд) | Оцінка |
|---|---|---|---|---|---|---|
| Л. Кравчук | 1991–1994 | −14.5% | до 10 000% (1993) | <1 | ~0 | Хаос |
| Л. Кучма | 1994–2005 | +1.8% | 15% | 1 → 17 | 0.6 → 9 | Фундамент |
| В. Ющенко | 2005–2010 | +3.5% | 12% | 17 → 40 | 9.7 → 26.5 (пік 38 у 2008) | Бум / Криза |
| В. Янукович | 2010–2014 | +1.2% | 4%* | 40 → 73 | 26.5 → 15 (пік 38.4 у 2011) | Пастка |
| П. Порошенко | 2014–2019 | +1.3% | 15% | 73 → 78 | 15 → 20 | Реанімація |
| В. Зеленський | 2019–2026 | −4.5% | 11% | 78 → 155+ | 20 → 40+ | Виживання |
* Низька інфляція при Януковичі досягалася адміністративним утриманням цін і субсидованим газом — не ринковими механізмами.
Найнижча інфляція (4%) та найнижче зростання ВВП (1.2%) при найшвидшому зростанні боргу (×1.8) — це не стабільність. Це класичний профіль країни, яка проїдає активи.
Частина II
Анатомія «долара по 8»: як будувалася пастка
Якщо запитати пересічного українця, що він пам'ятає з 2010–2013 років, відповідь буде приблизно такою: «спокій, ціни не росли, можна було купити машину». Це — суб'єктивна правда. Але об'єктивна реальність виглядала зовсім інакше.
Механіка ілюзії
Щоб тримати курс на відмітці 8.00, потрібно, щоб попит і пропозиція долара на ринку збігалися. Але в Україні тих років торговий баланс був хронічно від'ємним — країна купувала за кордоном значно більше, ніж продавала. Різницю мав хтось покривати. Цим «хтось» став Нацбанк.
Три ключові цифри:
- ЗВР у 2011 році: $38 млрд
- ЗВР на початку 2014 року: $15 млрд
- Дефіцит торгівлі у 2013 році: −$16 млрд
Три роки «стабільності» — і половина золотого запасу країни витрачена на підтримку курсу. Це були гроші, які могли б стати «подушкою безпеки» під час наступної кризи. Замість цього вони перетворилися на «долари по 8» у кишенях тих, хто купував турецькі телевізори та китайський одяг.
«Долар по 8» — це не досягнення. Це найдорожча піар-кампанія в історії України, рахунок за яку ми оплачуємо досі.
Три механізми знищення
Перший — спалювання резервів. Нацбанк щомісяця продавав сотні мільйонів доларів із державної скарбниці, щоб цифра на табло в обмінниках не змінювалася. За три роки спалено понад $20 млрд. Для розуміння масштабу: це понад 10% тогочасного річного ВВП країни, або більше ніж половина всіх резервів.
Другий — боргова петля. Коли резерви почали закінчуватися, уряд почав активно запозичувати. Державний борг зріс з $40 млрд до $73 млрд — майже вдвічі за чотири роки. Але ці гроші не йшли на заводи, дороги чи освіту. Вони йшли на міжбанківський ринок — підтримувати ту саму цифру «8».
Третій — вбивство виробника. Штучно міцна гривня означала, що українська продукція на світових ринках коштувала дорожче за конкурентів. Метал, зерно, хімія — все втрачало конкурентоспроможність. Натомість імпорт ставав дешевшим. Українські заводи скорочували виробництво. Це і є той самий дефіцит торгівлі в −$16 млрд: країна фінансувала чужі економіки за рахунок власного золотого запасу.
До кінця 2013 року, ще до початку Майдану, українська економіка вже перебувала в рецесії. МВФ відмовляв у кредитах через відсутність реформ. Саме фінансова безвихідь, а не лише геополітика, змусила Януковича їхати до Путіна за $15 млрд «рятівного кредиту» в обмін на суверенітет.
Корупційна «Сім'я» як додатковий податок
До суто фінансових механізмів руйнування додавалась інституційна деградація. У 2013 році Україна займала 144 місце в Індексі сприйняття корупції зі 100-бальною шкалою та результатом лише 25 балів.
Рейдерство стало системним інструментом. Успішний бізнес «віджимали» через підконтрольні суди. Результат — жоден серйозний західний інвестор не заходив на ринок. Прямі іноземні інвестиції впали з $10+ млрд за рік при Ющенку до $4–5 млрд при Януковичі.
| Показник | 2013 рік (Янукович) | 2021 рік (до війни) |
|---|---|---|
| Doing Business (місце) | 112 | 64 |
| Індекс корупції CPI (місце) | 144 | 122 |
| Прозорість закупівель | Закриті тендери | Prozorro |
| Електронне урядування | Відсутнє | Дія |
Частина III
Порошенко: хірургія без анестезії
Петру Порошенку дісталася країна у стані клінічної смерті. Порожня казна ($15 млрд резервів — критичний мінімум), активна військова операція, втрачений Крим, частина Донбасу поза контролем. Плюс банківська система, набита «пилососами» — банками, які виводили гроші в офшори олігархів.
Що було зроблено:
2014–2015 — Девальвація: болюча, але чесна Замість «спалювання» резервів на підтримку курсу, НБУ відпустив гривню. Вона впала з 8 до 25–27 за долар. Боляче? Так. Але резерви збереглися і стали фундаментом для подальшої стабілізації.
2014–2017 — «Банкопад»: очищення системи НБУ під керівництвом Валерії Гонтаревої закрив понад 90 неплатоспроможних банків. Операція болюча, але вона очистила систему від «токсичних активів». Саме завдяки цьому у 2022 році банки не впали.
2015 — Децентралізація: гроші — громадам Одна з найуспішніших реформ: передача фінансових ресурсів на місця. Стала критично важливою у 2022 році, коли місцева влада могла швидко реагувати на виклики без очікування рішень Києва.
2016 — ProZorro: кінець «ручних» тендерів Переведення держзакупівель у прозору онлайн-систему. Перші роки роботи зекономили мільярди гривень бюджетних коштів.
2018 — Перемога над Газпромом Стокгольмський арбітраж присудив Україні $4.6 млрд від Газпрому. Відмова від прямої закупівлі газу в Росії зняла країну з «енергетичної голки».
Провали:
- Судова реформа фактично провалилась — система залишилася корумпованою
- Боротьба з корупцією у вищих ешелонах викликала сумніви через гучні скандали
- Олігархи зберегли суттєвий вплив на медіа та політику
Але каркас держави — армія, фінанси, децентралізація — був збудований. Незалежний Нацбанк, очищена банківська система, ринкове ціноутворення на газ, децентралізовані громади та ProZorro — ці чотири реформи стали несучими стінами, на яких Україна протрималася у 2022 році.
Частина IV
Зеленський і «заділ міцності»: правда про 2019–2021
У 2019 році Зеленський прийшов до влади в найкращих макроекономічних умовах за всю постмайданну історію: стабільний курс, реформовані банки, зростаючий ВВП (+3.2% у 2019-му), резерви $20 млрд і запущений Prozorro. Це було найкраще «стартове положення» для нового президента.
І тут починається найцікавіша частина аналізу: що з цим заділом було зроблено до лютого 2022 року?
Тиск на незалежність НБУ
У липні 2020 року голова Нацбанку Яків Смолій пішов у відставку, публічно заявивши про «системний політичний тиск» на регулятора. Це був яскравий сигнал для міжнародних ринків: правила гри знову можуть змінитися. Іноземні інвестори почали масово виходити з українських облігацій (ОВДП). Вартість запозичень для держбюджету зросла.
Кадровий «турборежим»
Уряд Гончарука, сформований із молодих технократів, пропрацював рівно 6 місяців. У березні 2020 року його замінив Шмигаль. Стратегічних реформ не відбулося. Натомість — «кадрова чехарда», особливо в енергетиці та економіці, де кожна зміна міністра означала заморожування інвестиційних рішень.
Корпоративне управління: відкат
Одним з ключових досягнень Порошенка було впровадження незалежних наглядових рад у держкомпаніях. У 2021 році уряд Зеленського звільнив керівника Нафтогазу Андрія Коболєва та розпочав конфлікт із наглядовою радою. Для Заходу це стало сигналом: реформи корпоративного управління підлягають ревізії.
Частина V
Дороги замість ракет: найдорожча помилка 2020–2021
Ось цифри, які потрібно вимовляти голосно і повільно:
| Стаття витрат | 2020 рік | 2021 рік |
|---|---|---|
| Дороги («Велике будівництво») | ~115 млрд грн | ~132 млрд грн |
| Міністерство оборони | ~117 млрд грн | ~128 млрд грн |
У 2020 році видатки держбюджету на дороги майже зрівнялися з бюджетом Міністерства оборони, а у 2021-му — перевищили його: за підрахунками Центру економічної стратегії, на дороги пішло близько 132 млрд грн, тоді як Міноборони отримало близько 128 млрд. Для повноти картини: весь сектор безпеки й оборони (армія, Нацгвардія, СБУ, прикордонники) отримував приблизно вдвічі більше, ніж дороги. Але саме Міноборони відповідає за озброєння і боєприпаси. При цьому розвідки всього світу вже попереджали про концентрацію російських військ на кордоні.
Зі спецфонду боротьби з COVID-19 обсягом 66 млрд грн близько 35 млрд грн було перенаправлено на «Велике будівництво». Кошти, призначені для закупівлі медичного обладнання та підтримки лікарень, перетворилися на асфальт.
Що залишилося недофінансованим:
- Ракетні програми «Нептун» та «Вільха» — фінансування із затримками
- Державне оборонне замовлення — системно не виконувалося в повному обсязі
- Закупівля боєприпасів — замість нарощування власних потужностей
- Будівництво фортифікацій на сході
- Дрони та системи РЕБ
Асфальт не стріляє. Ракети, які не були куплені у 2020-му, стали дефіцитом у 2022-му.
Парадокс у тому, що дороги в певному сенсі таки зіграли роль у перших місяцях великої війни — як логістична мережа для переміщення військ та евакуації цивільних. Але логістика — лише частина обороноздатності. Зброя, боєприпаси та ешелонована оборона — ключові складові. Їх не вистачало.
Частина VI
Фіскальний капкан: Доктрина Гетманцева
Паралельно з будівельним «пиром» для бізнесу відбувалося посилення фіскального тиску. З приходом Данила Гетманцева на чолі податкового комітету у 2019 році державна стратегія оподаткування кардинально змінилася.
Що вводилося і чому бізнес вважає це гальмом:
Масова фіскалізація через РРО/ПРРО. Навіть найдрібніші підприємці — кіоск з кавою, дрібний ремонтник, продавець на ринку — зобов'язані придбати та обслуговувати касовий апарат. Офіційна мета — «вивести економіку з тіні». Реальний ефект: адміністративне навантаження збільшилося, а підстав для штрафів і перевірок стало більше.
Система блокування накладних (СМКОР). Алгоритм автоматично блокує ПДВ-накладні підприємства, якщо воно потрапляє під «критерії ризику». Бізнес може місяцями чекати розблокування — і весь цей час його кошти зависають, оборотний капітал знерухомлений. Фактично це безвідсотковий примусовий кредит держави у виробника без жодного судового рішення.
Закон №5600. Підвищення податків для видобувної промисловості, нерухомості та аграрного сектору. Вдарив по інвестиційній привабливості ключових секторів.
Будь-яка фіскальна система, що будується на презумпції винуватості бізнесу — де підприємець за замовчуванням «ухильник», якого ще не спіймали — несе два структурних ефекти: стимулює залишатися малим і «в тіні», а також стимулює переїзд в юрисдикції з чіткими правилами гри.
| Параметр | Порошенко (2016–2019) | Зеленський / Гетманцев (2019–2026) |
|---|---|---|
| Філософія | Поступова стабілізація | Максимальна фіскалізація |
| Ставлення до ФОП | Відносна рівновага | Системні атаки, обов'язковий РРО |
| ПДВ-адміністрування | Електронний реєстр | Масові блокування (СМКОР) |
| Ефект на ВВП | Стабільне зростання 2–3% | Сповільнення до вторгнення |
Результат у цифрах: масова міграція українського бізнесу та підприємців до Польщі, Чехії та Румунії. Це не лише втрата податкових надходжень — це вимивання підприємницької культури та людського капіталу, який ніколи повністю не повертається.
Частина VII
Економіка на «ШВЛ»: роль Заходу з 2022 року
Потрібно чесно говорити про те, чим є сьогоднішня українська економіка. Без зовнішнього фінансування вона б не пережила 2022 рік як функціонуюча держава.
Структура проста: всі внутрішні податкові надходження йдуть на армію. Всі соціальні витрати — пенсії, зарплати вчителям і лікарям — покриваються грантами та кредитами США, ЄС і МВФ. Дефіцит бюджету без зовнішньої допомоги — близько $40 млрд на рік. Самостійне покриття через «друк грошей» означало б інфляцію в 300–500% — повторення 1993-го, але в умовах тотальної війни.
Рекордні золотовалютні резерви ($40+ млрд) при Зеленському — це не досягнення економічної моделі. Це результат безпрецедентної міжнародної фінансової підтримки. На відміну від зростання резервів у 2000-х через реальний ріст експорту, нинішні резерви — це «гроші союзників», які тримають шпиталі та школи, поки армія тримає фронт.
Підсумок
Підсумкове порівняння: Порошенко vs Зеленський
| Показник | Порошенко (2014–2019) | Зеленський (2019–2025) |
|---|---|---|
| Інфляція | Стрибок до 43% (2015) → стабілізація до 8% | Стрибок до 26% (2022) → ~10% |
| ЗВР | $15 млрд → $20 млрд (ринковими методами) | $20 млрд → $40+ млрд (за рахунок допомоги) |
| Ріст ВВП | +2–3% після відновлення | −29% (2022), +5% (2023–24) |
| Держборг / ВВП | 80% (2016) → 50% (2019) | 50% → 90%+ (через війну) |
| Незалежність НБУ | Повна (створена і закріплена) | Під тиском (відставка Смолія, 2020) |
| Банківська система | Очищена від 90 банків-«зомбі» | Стійка (завдяки реформам 2014–18) |
| Армія vs Дороги | Армія — пріоритет (5% ВВП) | Дороги ≈ / > Міноборони у 2020–2021 |
Підсумок
П'ять уроків, які Україна вивчила ціною крові
Перший урок — від Януковича. Стабільність без реальних підстав — це бомба з таймером. Фіксований курс, низька інфляція, «все добре» — ці показники є брехнею, якщо за ними стоїть спалювання резервів та нарощування боргу. Справжня стабільність вимірюється зростанням продуктивності, а не цифрою на табло в обмінниках.
Другий урок — від Порошенка. Болюча правда краща за комфортну брехню. Девальвація до 25, закриття банків, ринкова ціна газу — це рішення, які знищили рейтинг, але врятували систему. Каркас, збудований у 2014–2018 роках, виявився міцнішим за будь-яке «м'яке» управління.
Третій урок — від Зеленського (до 2022). Заділ міцності треба множити, а не витрачати. Коли тобі дістаються найкращі стартові умови за 25 років — найгірше, що можна зробити, це витратити їх на візуально помітні, але стратегічно другорядні проєкти. Асфальт не замінює снаряди.
Четвертий урок — від Гетманцева. Фіскальний терор не є реформою. Якщо середній бізнес вважає переїзд до Польщі вигіднішим за ведення справ вдома — це провал системи, а не підприємців. Після перемоги Україні знадобиться не «закручування гайок», а максимальна економічна свобода для відновлення.
П'ятий урок — загальний. Незалежність інституцій — це не побажання реформаторів. Це несуча конструкція держави. НБУ, суди, антикорупційні органи мають бути захищені від телефонного права. Кожен раз, коли ми це руйнуємо, ми платимо подвійну ціну: втрачаємо інвестиції і ламаємо довіру партнерів.
Дані: НБУ, Держстат України, МВФ (World Economic Outlook), Світовий банк (Doing Business), Transparency International (CPI). Деякі показники є розрахунковими або середніми за каденцію. Матеріал є аналітичним і не є офіційним економічним дослідженням.